?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

 (633x473, 419Kb) Миколаївська церква с.Берегомет

Менш ніж за кілометр від  Дубівців, якщо їхати на Коломию розпочинається село  Берегомет 0,8 тис. мешканців), яке вперше згадується у XVII столітті (Не плутати з Берегометом тим, що на Сереті!). Миколаївська церква в Берегометі є найціннішим зразком серед церков «хатнього» типу на Кіцманщині.  



За переказами старожилів, церка була принесена в село під час звичних тут повеней і стояла на околиці села біля річки Прут, яке й досі зветься "Гутила". Селяни волоками притягнули церкву в село, на те місце, де вона стоїть і нині. Для цього місцева поміщиця викупила в родини Купчанко ділянку землі.
Датується Миколаївська церква 1786 (за іншими даними – 1781) роком, хоча, скоріше за все це – рік її перебудови. За думкою вчених, бабинець церкви більш старий, датований другою половиною XVII століття. Церква побудована подібно до гуцульських хат з подовжньо розпилених брусів, випуклостями назовні. Лише значна висота зрубів та більш пропорційне співвідношення деталей відрізняють її від давніх зразків «хатніх» церков, які зустрічаються у Чернівцях та Герцаївському районі. 

В 60-х роках можна було побачити руїни склепу фундаторів храму.
За церковною традицію їх називали ктиторами. Зазвичай це були місцеві поміщики. До дерев’яної стіни прикріплено камінь з написом румунською мовою. Річ у тім, що у 80-роки 19 ст. митрополит Морару, якого Юрій Федькович називав найбільшим україножером, наказував позамінювати слов’янські написи на румунські




Храм складається з трьох зрубів майже однакової ширини, нава перекрита невисоким внутрішнім восьмигранним шатром. Над високим чотиригранним дахом, покритим ґонтом, підвищуються три декоративні главки з хрестами, центральна з яких подвійна, значно більша за інші. 





На фото ви бачите відреставровану церкву часів незалежності з добудованим ганком. Зліва видно рештки склепу ктиторів храму.
В інтер’єрі храму привертає увагу іконостас, особливо царські ворота. Їхні створи прикрашені різьбленням, що складається з крупних стебел виноградної лози, які, вигинаючись, утворюють виразний малюнок. В медальйонах зображено Благовіщення та чотири євангеліста. На північному боці нави висіть намісна ікона Святого Миколая кінця XVII століття, лік якого нагадує буковинських благообразних старців. Ніжно-зелені та червоно-рожеві тони одягу Святого неймовірно вдало поєднуються з срібряним фоном орнаменту та золоченою соковитою різьбою колонок обрамлення. 

В церкві було багато старовинної літератури, яка використовувалась на богослужіннях. Після закриття церкви в 60-х роках її  було передано у фонди Чернівецького краєзнавчого музею, де вона зберігається і донині.


Незважаючи на невеликі розміри церкви, всередині були хори для співаків. Берегометського дяка Василя Шкрабу Юрій Федькович називав одним із кращих співаків Буковини. Його традиції продовжував син Василіка.



Дзвіниця, що розташована на південний захід від церкви, походить з XVIIІ століття. Це – копія, а оригінал знаходиться в Музеї народної архітектури та побуту в Чернівцях. Дзвіниця дерев’яна, двоярусна, квадратна в плані. Перший ярус рублений з піддашшям, другий – відкрита галерея. Завершується дзвіниця невисоким шатровим дахом. Дзвіницю прикрашали чудові дзвони, які своїм мелодійним переливом кликали людей на богослужіння. В 60-і роки, коли церква була закрита, дзвони здали на металобрухт.




При написанні статті були використанні матеріали проекту "Україна Інкогніта" та стаття Андрій Бондаренко. Берегомет з доповненнями автора блогу.